“Бо ти кажеш: “Я багатий, і збагатів, і не потребую нічого”. А не знаєш, що ти нужденний, і мізерний, і вбогий, і сліпий, і голий!”” (Біблія, Об.3:17)
“Я помолюся в інший раз, обов’язково,
Коліна прихилю в нічній тиші,
А зараз друзі ждуть, робота — терміново!.."
І день за днем пустішає в душі.
Раніше прагнув Бога щиро і молитви,
А зараз вирок чуєш: “Ти — мертвець”.
Чому пішов, чому пішов із поля битви?
Вернись, з тобою буде твій Отець.
Прийди до Бога! Чуєш!? Він чекає, друже,
Розмову щиро з серцем поведе.
О, любить як Ісус! Невже тобі байдуже,
Що Він сьогодні за дверима жде?..
Сім’я в хатині, мирно спочиваєш нині, -
Сусіди, друзі і багатий стіл.
Лиш тільки Бог забутий у твоїй родині.
А ти за всіх в одвіті, сім’янин!
Ісус стоїть і жде. Невже ти не відкриєш?
Коли ж то власну гордість спопелиш?
Всі кажуть: збагатів, а Бог каже — біднієш.
“Багатий я”, - і ти оте твердиш...
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Поэзия : *** - Анастасия Стайкова Однажды я вдруг поняла, что жизнь не принадлежит человеку! У меня ещё не было конкретных мыслей о Боге. Просто "случайно" родилось это стихотворение, я стала над ним думать и поняла эту простую истину) Я поняла вдруг, что всё может в любой момент вдруг раз, и закончиться... И я ничего не смогу изменить, ничего поделать с этим сейчас...
Но дальше этого мои мысли тогда не пошли, я "побоялась" немножко, но ещё тоже не услышала призыва, а пошла себе жить дальше))
